Холиварофорум

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Купила фікус еластіку, він майже як я зростом. І чашку "Спердаляй". Всім - і собі, і котику, і співавторці. На вихідних запросимо в гості поляків і питимемо каву з цих чашок, сидячи під фікусом XD

Побувала на тренінгу для аніматорів з ГО, дуже надихнуло, вигадала один симпатичний проект. Поки що без подробиць, але творчий і перспективний. Вже купила для нього фарби так, я дуже ентузіастичний рицеж XD Довго думала, де бачила голову організації, потім - блін, та це ж пан Радек, у якого я вже 3 рази на екскурсіях була! Обійнялися, він неймовірно класний. Але тепер треба вітамінки попити, чи що, зовсім пам'ять підводить...

В неділю почну сюди викладати свою казочку про лисиць, єєє! Нарешті вичитала і переписала!

Ну й ще одна покупка. Це білі гриби, поляки їх називають "правдзівки", тобто правдиві гриби. Все інше - то недостойне фе.

Отредактировано (2025-10-08 20:41:56)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Споживацьке.
Чому в Польщі не продають шоколадне морозиво в шоколаді? Навіть з України везуть тільки пломбір!
Співавторка подарувала Tom Ford Bitter Peach, як же я його люблю, це щось. Він такий терпкий, осінній, теплий.
Знайшла ідеальний шампунь для себе - Paul Mitchell Awapuhi...
...й ідеальний бренд одягу, принаймні стосовно кольорової гами. Але поки що задорого https://www.gudrunsjoden.com/en-eu
Й наостанок. Трохи осіннього вайбу у вроцлавських магазинах XD

Отредактировано (2025-10-10 18:11:14)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Мені подобається морозиво black кавa від Рудь. Там вафельний ріжок, чорний шоколад і кава. На мій смак найкраще!
https://www.atbmarket.com/product/moroz … 6KVvTKyQDu
Бренд одягу крутецький, але ціни не гуманні зовсім. Але кольори зашибісь просто!

(Трохи поправив ))

Отредактировано (2025-10-10 20:08:15)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Рудь?
В будь-якому разі я тут не бачу його, на жаль(

ціни не гуманні зовсім

Ага, таке враження, що одяг валькірії шили))

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

(Трохи поправив ))

Пошукала - нема його в Польщі. Страждатиму тепер XD

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Чудовий день, боже макаронний, який чудовий день.
1. Підземелля Проєкту Арадо (КБ компанії, що майже побудувала перші реактивні літаки ДСВ - Arado 234 Lightning та Арадо 555). Розповім докладніше наступними днями. І власне чудова Каменна Гура - старе містечко, де досі пахне вугіллям.

▼Скрытый текст⬍

2. Кшешувське абатство - бароковий історичний монастир цистерціанців 1242 року. Дуже цікаве, потім розповім байки про нього.

▼Скрытый текст⬍

3. Оригінальні дерев'яні будинки шльонських ткачів початку 18 століття, відомі як Дванадцять апостолів. А які там креативні люди!

▼Скрытый текст⬍

4. Неймовірні краєвиди

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Отже, "Земля лисиць". Три подруги їдуть в гості до четвертої, але потрапляють не туди. А там, куди вони потрапляють, дуже красиво, трохи лячно, і на печі спить хтонічне лисяче божество. Щось почнеться, це сто процентів!

Наприкінці літа на головному смітнику міста Дим відбувався Великий лисячий збір. На нього приходили дорослі лисиці з сусідніх сіл і міст, а найвідчайдушніші навіть їхали товарними поїздами й електричками. Про день початку сходу лисиці дізнавалися особливим чином: почали шалено свербіти ніс і вуха — отже, Головна Лисиця згадує тебе, і час вирушати в дорогу.

▼Скрытый текст⬍

Головну звали Грандіцопа. Вона була зовсім ще молодою — не більше шести весен. Її обрали Головною за добру памʼять. Грандіцопа вміла згадувати кожну лисицю так, щоб тій одразу стало ясно: її чекають у Димі.

Зараз Головна Лисиця міста Дим та околиць сиділа на даху іржавого автомобіля й суворо блимала жовтими очима, дивлячись на свою двоюрідну сестру Поцопу та її подруг Маслокусу й Піввуху.

— Ми хочемо переїхати в Дубовий Кут, — повторила Поцопа. — Там живе моя знайома, ти її памʼятаєш — Хвостопушка. Та сама, що якось залізла до багажника мопеда й поїхала світ за очі.

Грандіцопа насупилася. Хвостопушку вона памʼятала чудово — незібрана, недисциплінована, ні краплини серйозності! І те, що саме їй пощастило вийти за Листовуха, голову клану Дубового Кута, здавалося багатьом лисицям вершиною несправедливості.

— Ти завжди обирала дивних подруг, кузино, — процедила вона крізь зуби. — Але це твоя справа. Тобі я заборонити не можу, — Грандіцопа спеціально наголосила на слові «тобі» й перевела погляд на супутниць.

Худа линяла Піввуха зухвало вишкірилася, дивлячись Головній просто в очі. Вона вже пересварилася з усіма лисицями Диму, й тепер мріяла вирушити на пошуки нових супротивників. Насправді, вона хотіла піти сама, не кажучи нікому, але коли дізналася, що Поцопа теж готова до змін, вирішила, що разом буде веселіше.

Маслокуса, перехопивши погляд Головної, сердито гмикнула й відвернулася. Кругленька, моторна Маслокуса вважалась найкращою добувачкою клану. Вона вміла зробити такі жалісні очі, що люди ділилися з нею чим могли — морозивом чи пиріжком. Частину здобичі Маслокуса приносила до клану, щоб підгодувати хворих і слабких лисиць. «Хто ж мене відпустить...» — тужливо думала вона, нервово облизуючись.

— Поцопа з Піввухою можуть іти, — підтвердила її побоювання Головна, — а Маслокуса залишиться. Вона ще не віддала борг клану.

— Який ще борг? — здивувалася Поцопа, але потім здогадалася. Маслокусі було вже чотири роки, але вона досі не народила жодного лисеняти. Сама Поцопа вже виховала три виводки. Цієї весни на перехресті біля піцерії машина збила її чоловіка, Крутолапа. Поцопа оплакала його й вирішила більше не створювати пари, хоча за її увагу змагалися кілька лисів.

— Слухай сюди, Грандіцопо, — різко сказала Піввуха й для переконливості тупнула лапою. — Ми чемно тебе попередили, що йдемо втрьох. А могли б піти й мовчки. Не змушуй шкодувати, що ми проявили до тебе повагу!

— Я сказала, — холодним, як лід на залізі, голосом відповіла Грандіцопа, — ви з Поцопою можете йти, а Маслокуса лишається.

— Головна, я ж казала тобі, що не хочу лисенят! — зірвалася Маслокуса. — Я й так половину цьогорічного виводка годувала — нехай це мені зарахується!

— Теж мені, половину, — хмикнула ззаду прискіплива Вислоноса. — Любиш ти перебільшувати, Маслянко!

— А от і половину! — здобувачку роздратувало ненависне прізвисько, і вона різко обернулася до задніх рядів. У темряві було видно лише очі лисиць, але Маслокуса легко знайшла тьмяні вогники Вислоноси. — І твоїм теж носила — майже цілу курку, що, забула?!

— Ой, подумати тільки, годувальниця ти наша, — дзявкнула молода Пухобока, сусідка Вислоноси. — Втомилась, бідненька, перенапружилась! А хоч би й так! У кого своїх лисенят нема, той нехай іншим допомагає. Не розсиплеться!

Маслокуса несподівано навіть для самої себе загарчала й кинулася на Пухобоку. Піввуха й Поцопа втримали подругу, а Пухобока жалібно завила, ховаючись за старого лиса Одноока. Одноок зі зойком відскочив убік:

— Та що тут діється?!

Лисиці загаласували. Хтось заступався за Маслокусу, хтось — за Пухобоку з Вислоносою. У задніх рядах почалася бійка. Головна закричала на них так, що зірвала голос і закашлялася. Раптом з боку входу пролунав жахливий гуркіт.

— Сторож! Сторож іде! Рятуйся хто може! — заверещали лисиці й розсипались хто куди. Головна зіскочила з даху авто й теж зникла в темряві. Поцопа з подругами кинулись до купи старих шин. Забившись між ними, вони перезирнулися і принишкли.

Спочатку навколо було тихо, потім щось зашурхотіло. Подруги зіщулилися. Маслокуса накрила лапами ніс, щоб не чхнути від дратівливого запаху пилу та старої гуми.

Раптом Піввуха піднялася на рівні ноги й насторожено втягнула повітря. В ту ж мить з-за автомобіля почувся тихий голос:

— Мамо? Мам, ти тут? Це я, Кускус!

— Синочку? — здивовано відгукнулася Поцопа, обережно визираючи з-поміж шин. — А ти що тут робиш? Чому не втік?

— Це я гуркоту наробив, — весело пояснив довгоногий молодий лис, виходячи на освітлене місце. — Шматок заліза зіштовхнув з даху сараю. Гримнуло так, що я й сам підскочив! Хочу сказати… — він потерся носом об щоку Поцопи й продовжив:

— Мені, звісно, шкода, що ти від нас йдеш, але тобі треба відпочити. А тут ще все про татка нагадує… Тому я тебе розумію. Тікайте зараз, поки Головна не повернулась і не спустила на вас своїх підлипал. Коли проспіває перший півень, шукайте потяг, що готується до відправки. Він дерево до Дубового Кута возить, у великих відкритих коробках без дахів. Люди їх називають платформами. Якщо не встигнете — сюди не повертайтеся, перечекайте день біля станції.

Піввуха щось схвально пробурчала, а Маслокуса радісно заметляла хвостом і застрибала на місці. Поцопа ніжно лизнула вухо Кускуса:

— Дякую, синку! Ми ще побачимось! Передай Скоробізі й онукам вітання!

— Ти от що, братику, — похапцем заговорила Маслокуса. — Знаєш ресторан під вивіскою-рибкою? Там ночами сидить зморщений чоловік. Він добрий, лисиць завжди частує. Йди туди, коли в Білій Річці на небі засяє зелена зірка. Тільки нікому про це місце не розповідай, добре? Це мій подарунок тобі, — урочисто додала вона.

— Дякую! — Кускус вклонився і знову звернувся до матері. — Біжіть до паркану, де старий шкіряний диван. Там підкоп є — я його позначив. Легкої вам лапи в далеку путь! — він відступив назад і зник у темряві.

Три лисиці обережно пробралися до паркану, знайшли лаз і шурхнули в нього. Опинившись по той бік огорожі, Піввуха весело зауважила:

— Ну що, сестрички? На нас чекають пригоди й небезпеки!

— А можна мені пригоди без небезпек? — пробурчала Поцопа, хоча в її крові теж клекотіла радість, і вуса переможно стирчали. Маслокуса мовчки вивалялася в нічній росі, обтрусилася і першою побігла в сторону вокзалу.

***

На ранній потяг лисиці-мандрівниці запізнилися. День провели в лінивій дрімоті біля купи старих шпал. Потемніле дерево різко пахло, лисиці час від часу чхали й тривожно озиралися. Та ніхто їх не чув — навколо були тільки руїни з білого каменю, гіркі трави та гарячий вітер. Ближче до вечора подруги перебралися ближче до потягів. Маслокуса пішла на розвідку й довго не поверталася. Поцопа й Піввуха занепокоїлися, але коли стемніло, добувачка повернулася.

— Я коло буфету посиділа й простежила, куди недоїдки виносять, — пояснила вона. — Ходімо!

Повечеряли вони від душі — з буфету викинули курячі кістки, прокислу кашу й суп. Піввусі вдалося навіть знайти куряче яйце, трохи стухле. Щоб напитися, довелося в повній темряві пробратися у найближчий двір, в якому не було собаки. Під навісом стояло коритце з водою для курей. Кури тривожно сокотіли за потрісканими дверима сараю й спокусливо пахли, але ситі лисиці ризикувати не стали.

Коли заспівав перший півень, три гнучкі хвостаті тіні ковзнули до товарного потяга. Знайшли порожню платформу, залізли на неї й блаженно розляглися на вологій від роси підлозі. Усередині пахло свіжою смолою, деревом і пилом.

— Ух, жах який, — сказала Поцопа, переводячи подих. Вона ніколи не ходила на вокзал, і до мурашок в животі боялася цих велетенських машин, що пронизували ніч вогняними очима й кричали, як поранені чудовиська.

— Ніякий не жах, а цікаво, — Піввуха встала на задні лапи, щоб роздивитися довкола. — Дивись, он люди! Мабуть, скоро великий потяг приїде.

— Звідки ти знаєш, що великий? — Маслокуса теж висунула ніс над бортом платформи.

— Торби в них великі, — з виглядом знавця відповіла Піввуха. — Люди завжди багато змінних шуб з собою беруть, якщо їдуть далеко.

— Добре бути лисицею, — зауважила з підлоги Поцопа, згортаючись клубком. — Шубка завжди при тобі, зуби й лапи при тобі… Гаразд, як хочете, а я ще посплю. У Дубовий Кут прибудемо, як сонце півнеба пройде.

***
— Цопо, Цопо! Вставай, тут щось не так!

Поцопа неохоче виборсалася зі солодкого сну. Маслокуса й Піввуха стурбовано дивилися на неї.

— Що не так? — пробурмотіла вона. — Ми проспали Дубовий Кут?

— Перед Дубовим Кутом мало бути місто Сливки, — сказала Піввуха. — У мене там рідня жила, я точно знаю. Сливки ми не проїжджали.

Сонна Поцопа сіла, почухала за вухом, протяжно позіхнула й, похитуючись, встала на задні лапи, спершись на борт платформи.

По обидва боки дороги миготіли високі дерева. “Сосни”, — згадала Поцопа — такі в Димі росли біля найбільшого будинку в центрі. Потяг летів уперед, вочевидь не збираючись зупинятися. Поцопа подивилася на сонце — воно вже перейшло середину неба й потроху сповзало вниз.

— Схоже, ми залізли не в той потяг, — сказала вона, знову опускаючись на чотири лапи. — Або в той, тільки він чомусь поїхав в інший бік. Або Кускус помилився… Або…

— Це неважливо, — сердито перервала її Піввуха. — Важливо зрозуміти, що тепер робити!

— Приїдемо на найближчу станцію — стрибнемо, — вирішила Поцопа. — І дочекаємося потяга в зворотному напрямку.

Піввуха кивнула, махнула хвостом і висунулася за борт.

— Ти що — справді назад у Дим зібралася? — здивувалася Маслокуса. — Я не поїду! Я краще в лісі залишуся! — вона підібгала хвіст і відступила.

— Кусо, нам же не обов’язково повертатися в клан, — спробувала заспокоїти її Поцопа. — Облаштуємося десь у передмісті, і…

— А потім нас знайдуть і приведуть до Головної! І я знову муситиму всім їжу носити! А ще вийти за якогось гидкого лиса й народжувати йому лисенят! Я не хочу, не хочу! — заскімлила Маслокуса, притискаючи вуха.

Поцопа навіть відступила на крок — вона вперше бачила подругу такою сердитою й засмученою. Так, якщо їх знайдуть, Маслокусі доведеться несолодко. Але що ж робити — невже їхати невідомо куди, далеко від дому?

— Бачу станцію, — сказала Піввуха, яка стежила за дорогою. — Давайте стрибнемо, а там уже щось вигадаємо.

***
Маслокуса була дуже освіченою лисицею й навіть уміла читати людські вивіски. От і тепер вона, задерши голову, по складах прочитала назву станції:

— “Ста-рий-Ли-сець”. Лисець! Мене так на будові називали! — випалила вона, озираючись на Піввуху й Поцопу.

— Дивно, — задумливо сказала Піввуха, вилизуючи лапу, подряпану під час стрибку з платформи. — Такі маленькі станції зазвичай називають якось на кшталт “Сорок перший кілометр”. Я коли на електричці їздила до Ломихвоста в Строчок, багато таких назв чула.

— Дивні ці люди, — пирхнула Поцопа, яка особливо не любила двоногих після загибелі чоловіка. — Слів більше, ніж у нас, а гарні імена станціям вигадати не можуть.

— А цій вигадали, дивіться, яке гарне! — Маслокуса оббігла платформу й захоплено гавкнула.

— Ну що там ще? — Піввуха підвелася. — Щось їстівне, сподіваюся, а то живіт уже підводить.

— Там дорога!

Поцопа й Піввуха підійшли до подруги. І справді — одразу за платформою починалася дорога: дві смуги сіро-жовтого піску серед рудих трав під соснами.

— Ти що, хочеш по ній піти? — недовірливо спитала Поцопа. Дорога здавалась небезпечною, хоча сказати чому, вона не могла.

— А навіщо ще потрібні дороги? — спитала Маслокуса. Вона нетерпляче перебирала лапками, всім своїм виглядом показуючи, як хоче рушити в невідомість.

Поцопа в пошуках підтримки глянула на Піввуху, але в тієї очі вже загорілися божевільним зеленим вогнем — так само, як перед добрячою бійкою. Побачивши це, Поцопа зрозуміла, що вона зі своєю життєвою мудрістю залишилася в меншості.

— А якщо там вовки чи мисливці? — вона не могла не спробувати востаннє закликати до розуму. Піввуха й Маслокуса обернулися до неї й відповіли хором:

— Відіб’ємося!

Поцопа важко зітхнула, розсунула подруг і стрибнула з платформи першою. Через неї вони потрапили в цю халепу — їй і тримати удар першій! За нею рушила Маслокуса, а Піввуха замикала ланцюжок.

Отредактировано (2025-10-12 12:59:42)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Нове від Ірени про її правнука, дуже непосидючого та балакучого: "Але матка має з ним десять світів". Себто хлопець її весь час тримає в напрузі питаннями й діями. Про таких дітей як в Україні, так і в Польщі кажуть "живе срібло", тобто ртуть.

Отредактировано (2025-10-13 20:14:51)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Нічосі, який класний флешмоб) Дякую! Теж піду серця порозсипаю.

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Отже, проєкт Арадо, частина великого німецького проєкту Різе (Велетень). Ми були в підземеллях Каменної Гури - чудового містечка, просто-таки пронизаного підземними комплексами. Сьогодні відомо про десять підземних споруд для розміщення конструкторських бюро та заводів. На часи Другої світової Каменна Гура була одним із технологічних центрів німецької авіаційної промисловості. КБ Arado розробило найвідоміший реактивний літак Другої світової війни – Arado 234 Блискавка – та міфічний (так і не реалізований) майже стелс-літак Arado 555, який мав дозаправлятися в повітрі. Місто знаходилося у безпечній зоні, бо було поза досяжністю авіації союзників. При побудуванні підземель використовувалася примусова праця, і люди гинули тисячами (техніка безпеки? нахіба унтерменшам безпека?). Під час наступу армії СРСР там лікували поранених німецьких солдатів, але, оскільки спеціалісти були не висококваліфіковані, а умови - не пристосувані для одужання (вологість, холод, відсутність сонця етц), виживав там хіба 1 з 5 поранених.

Місце дуже атмосферне, бувають цікаві флешмоби та вистави (на жаль, ми не потрапили на них, але й так було супер). Можна помацати модель кокпіту літака Arado 555, яку працівники музею зробили під час ковіду, коли експозицію було зачинено для відвідувачів. Жартують - якщо буде ще одна епідемія, то зроблять літак повністю. Найсмішніший експонат - підводна міна. Гід запитав: "Як ви думаєте, яке відношення має ця міна до нашого музею?". Відповісти не зміг ніхто. Тоді нам пояснили, що цей експонат подарувала керівникові музею його дружина на річницю весілля XD

▼Скрытый текст⬍

Той самий кокпіт

Медична частина

Міна

Гід

https://www.projektarado.pl/index.php

Отредактировано (2025-10-15 06:19:28)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

А я просто так напишу, без картинок, що люблю твій безблог і дякую тобі анончику  цікаво пишеш

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

просто так напишу, без картинок

Дякую, дорогий! Це нереально приємно

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Комусь потрібен пендель, комусь кактус. Ікея поєднує!

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Скаталися з Іреною в центр міста для підтвердження її акаунта в банку. Іііі... мало не заплакала, коли вона сказала - як все змінилося, це ж я років 8 не виїздила. Господи макаронний, у неї є дочка, 3 внуків, 7 правнуків, а вони не можуть, курва, бабцю з хворими ногами раз на рік вивезти погуляти! Бомбить нереально. Запропоную їй купити в розстрочку візок, і будемо з весни (якщо доживемо всі) катати її на якісь двіжухи хоч раз на місяць.

Нехай тут будуть трояндочки поблизу банку

Отредактировано (2025-10-17 20:52:36)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Лисиці освоюються на новому місці. Щось тут не так, але що саме?

▼Скрытый текст⬍

Сухий пісок м’яко стелився під лапи. Аромати смоли, грибів і гнилого дерева лоскотали ніс. Поцопа принюхувалася й прислуховувалася — чи не торкнеться ніздрів запах невідомого звіра, чи не трісне гілка під важкою лапою? Але поки що все було спокійно, навіть сороки не кричали: “Чужий! Тривога!”. Над головою гойдалися велетенські сосни, час від часу скидаючи гілки й шишки. Залиті сонцем стовбури майже не закривали огляд. Поцопу це трохи заспокоювало — непоміченим до них ніхто не підкрадеться!

— Там щось їстівне! — вигукнула Маслокуса й кинулася вбік. Злякавшись за безрозсудну подругу, Поцопа й Піввуха побігли за нею й опинилися на галявині, порослій кущиками з великими темно-синіми ягодами. Маслокуса вже обгризала першу гілочку, Піввуха без вагань приєдналася до неї.

— Це точно можна їсти? — засумнівалася Поцопа. Вона ж бо народилася в місті й усього лісового побоювалася.

— Мофна, — проплямкала Маслокуса, — фама понюфай!

Поцопа потягнула носом. Ягоди пахли солодко й нагадали їй про пакет з йогуртом, який вона якось поцупила в супермаркеті. Ну що ж… Глянувши на подруг, Поцопа обережно зняла губами першу ягоду. Смачно! Солодкий сік одночасно вгамовував голод і спрагу. Відкинувши сумніви, лисиця взялася обідати.

Коли стовбури сосен стали вогняними, а небо — високим і яскраво-синім, подруги доїли ягоди й повернулися до дороги. Повний живіт створив диво: незнайомий ліс уже не здавався таким страшним. Однак втрачати пильність усе ж не годилося.

— Ого, — видихнула Маслокуса, відступаючи назад. Піввуха настовбурчила вуса й вишкірилася. Поцопа повільно озирнулася.

Дорога вивела їх до людських хатин зі старого темно-сірого дерева. Високі лускаті дахи пломеніли в останніх променях сонця, а маленькі вікна таємниче поблискували, мов очі під насупленими бровами. Довкола хат росли дерева, і лисячі носи одразу вловили знайомий солодко-кислий запах яблук. Ще пахло вологою землею, гниллю, мишами й глибокою водою. А люди, схоже, давно звідси пішли.

“Мабуть, село називається Старий Лисець, як станція”, — подумала Поцопа.

— Перевіримо? — Піввуха кивнула в бік хатин. — І місце для ночівлі знайдемо!

Поцопа завагалася, намагаючись вловити підозрілі звуки. Даремно. Трохи заважало захоплене вищання Маслокуси, але вуха, ніс та очі небезпеки не відчували. Зате серце працювало за всіх і гупало об ребра, як шалене.

— Тільки обережно, — сказала вона вже в спину Піввусі й Маслокусі, які плавним кроком рушили до крайньої хати. Поцопа важко зітхнула й пішла слідом.

Двері хати були прочинені. Лисиці піднялися хиткими сходинками на веранду й одна по одній прослизнули всередину. У темній довгій кімнаті на підлозі, устеленій прілою соломою, стояли іржаві відра й дивні залізні штуки на товстих палицях. З довгої кімнати вели двоє дверей. Та, що ліворуч, виходила у велику кімнату з перегородками й земляною підлогою. Найімовірніше, тут колись тримали якихось великих тварин.

— Корівник, — упевнено заявила Піввуха. — Мені матінка про такі розповідала.

Точно, корівник! Поцопа згадала стару лисицю Іклушу, яка померла минулого літа — та виросла в передмісті й часто бачила корів. Іклуша згадувала, що діти, коли знайшли їхню нору в покинутому саду, бігали дивитися на лисенят і навіть пригощали їх смачним молоком. Потім будинки-коробки з Диму наповзли на тихе передмістя, сад вирубали, і лисяча родина переселилася на смітник.

Маслокуса тим часом примудрилася відкрити двері праворуч і захоплено верескнула.

У цій частині хати, схоже, жили люди. Простора кімната з дерев’яною підлогою й великою глиняною коробкою-піччю здавалася придатною для ночівлі. Хату давно не топили, в кутках завелися мох і сирість, але лисиць це не бентежило. Шубка на собі, хвіст із собою — усе гаразд.

Поцопа пройшлася кімнатою, роздивляючись. Біля внутрішньої, найтеплішої стіни стояло обдерте залізне ліжко з пружинами. Ліжка лисицям були знайомі — коли таку штуку привозили на смітник, лисяча малеча шалено раділа й стрибала на пружинній сітці. Біля вікна — вузька лава й довгий стіл, на якому залишилися биті миски. На стіні висіли темно-золоті дошки з намальованими людьми. Піч була розмальована яскравими червоними квітами, але малюнок у багатьох місцях осипався.

— Можна переночувати, — сказала нарешті Поцопа. — Маслокусо, пошукай воду, а ми подивимось, чи немає небезпеки. Як тільки стемніє — збираємось тут.

Маслокуса радісно замахала хвостом і першою побігла геть. Поцопа з Піввухою, порадившись, вирішили прогулятись до іншого краю села.

— Як думаєш, скільки тут хат? — спитала Поцопа, коли вони неквапом трюхали головною вулицею.

— Кілька десятків, — озирнулася Піввуха. — Цікаво, чому люди звідси пішли. Хати ж іще майже цілі…

Поцопа зітхнула. Цю загадку вона й сама намагалася розгадати з першого погляду на Старий Лисець. Лисиці просто так не покинуть нору, а люди — дім. Ніс обманює чи серце? Є тут небезпека чи немає?

Лисиці вийшли на площу, зарослу споришем і лопухами. У центрі стояла споруда з того ж дерева, що й хати. Вона нагадувала великий ящик під дахом. Біля ящика валялося розсохле відро на ланцюгу.

— О, криниця! — радісно сказала Піввуха. — Там глибоко є вода, але дістати її важко. Краще б Маслокуса знайшла джерельце… Стій, а там що? Там вогонь?!

У Поцопи похололо всередині. Вона швидко повернулася в той бік, куди дивилася подруга.

Двері невеликої хати, що стояла ґанком до площі, були відкриті навстіж, і звідти тягло теплом. Над димарем піднімався димок, в темних шибках блимали відблиски вогню з печі.

— Коли ми прийшли в село, диму не було, правда? — тремтячим голосом спитала Піввуха. Поцопа похитала головою, притискаючись до землі:

— Не було. Ти когось бачиш усередині?

— Ні. Ніхто не ходить і не пахне. Просто… піч же сама по собі не затопиться? Їй потрібна людина.

— Давай поки посидимо тут, поспостерігаємо за хатою, — вирішила Поцопа. — Раптом когось побачимо. Ну або…

— Або тут є привиди, — прошепотіла Піввуха. Вона інколи залазила в людські хати й слухала телевізор, а потім переказувала решті лисиць людські казки.

— Навіщо привиду вогонь? Вони ж не мерзнуть.

— Хто їх знає. Вони взагалі дивні. Я чула, один привид носив з собою власну відрубану голову. А другий опівночі сурмив на башті. А ще один… Слухай, навіщо чекати? Давай одразу подивимось, хто там живе.

— А якщо це й справді привид?

— Якщо людський — нам нічого не зробить. А якщо звірячий — ми просто вклонимось і попросимо нас не ображати. Але це точно не звірина, бо піч топиться... Ходімо, а то стемніє, і Маслокуса злякається! — Піввуха шмигнула до хати.

“Дурна кваплива ковбаса! — приречено подумала Поцопа, слідуючи за нею. — Ох, аби ж ми з нею й справді не стали ковбасою…”

Отредактировано (2025-10-18 13:13:12)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Отже, Каменна Гура (поч. Ландесхут) - 800-річне містечко близько до кордону з Чехією. Місто, де досі жива історія кількох країн, де ткали тонкий невагомий льон та будували літаки, де вся земля пронизана підземеллями, де восени блукають низькі хмари та у повітрі пахне димом, бо багато хто ще опалює житло вугіллям.

Свого часу Ландесхут входив до складу кількох держав - Чехії, Моравії, Прусії, Німеччини, Польщі. Через місто протікає річечка Бубр курва бобр, а першими, хто згадується в цих краях офіціально як сталі поселенці, було плем'я бобжан (курва бобр, кажу ж вам!).

Каменна Гура від самого початку розвивалася як центр торгівлі та виробництва сукна. Саме тут відбувалися повстання сілезьких ткачів (коротко - через політичні проблеми перестали завозити сировину, люди залишилися без роботи і почали бунтувати). Повстання жорстоко подавили, але роботу людям таки знайшли - на прокладанні “голодних” доріг (“голодні” - побудовані на держзамовлення, щоб безробітні мали працю й не померли з городу).

У 1426 році місто підпалили та пробували захопити гусити, однак мешканці боронилися так затято, що загарбники відступили.У 1813 році, під час наполеонівських війн, в Гурі якийсь час перебували російський цар Олександр I та король Пруссії Фрідріх Вільгельм III. У 1880-90х роках місто постраждало від низки сильних повеней, які забрали сотні життів. Під час Другої світової війни тут працювали переведені з Німеччини виробництва кулькових підшипників, літаків, снарядів. З липня 1944 року тут діяв філія німецького нацистського концтабору Гросс-Розен. Після того, як солдати 21-ї Радянської армії увійшли до Каменної Гори, німецьких мешканців поступово виселяли, а замість них поселялися поляки. Багато хто з депортованих німців ховав своє майно, тож в околицях часто знаходять монети, фарфор, картини.

Каменна Гура - одне з тих малих містечок, в які закохуєшся з першого погляду. Подивіться, яке воно колоритне!

▼Скрытый текст⬍

Наймиліша історія містечка, як на мене, стосується фігури собаки, що розташована у ніші стіни парафії Святих Петра і Павла. У 1873 році тодішній парафіяльний священик, щоб заробити трохи на прожиття, влаштувався на оплачуваний підробіток до ратуші. У нього був пес, який дуже скучив за хазяїном. Священик наказав вирізати в парафіяльній стіні окремий вхід, через який бачив собаку під час роботи. Пес дуже радів, коли бачив, як господар висувається з вікна. Після смерті улюбленця священик дуже сумував, і, звичайно, наказав замурувати вхід. Втім, ніша залишилася як нагадування про цю історію. А кількадесят років по смерті священика в ніші поставили пам'ятник вірному собаці.

▼Скрытый текст⬍

Отредактировано (2025-10-19 13:11:59)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Коли тил починає дорікати військовому, що він служить не там і не так – це викликає подив. Бо зазвичай це роблять ті, хто не хоче мобілізуватись навіть на тилові посади. Всі ті, хто "тримають економічний фронт", "корисніші в тилу" та "ненароджені для війни".
Так, у військових є своя ієрархія. Свій гумор. Своя зверхність. Але все це – жарти громадян Поліса. Щоб мати на них право, треба стати частиною Поліса. Скласти присягу і поїхати в район виконання. Тоді весь арсенал іронії до ваших послуг. Але не раніше.
Бо дорікати військовому в тилу можуть лише ті, хто робить для перемоги більше, ніж він. А не ті, хто менше.

https://www.pravda.com.ua/articles/2025 … D63a3h7CAQ

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Для мене стало несподіванкою, що офіційний слоган "Вроцлав — місто зустрічей" (Wrocław – miasto spotkań) першим придумав не хто інший, як папа Йоан Павло II. Це сталося у 1997 році, коли папа приїхав до міста з візитом.

/фото не має жодного стосунку до інфи, просто це Вроцлав)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Сьогодні бачила справжнього вальдшнепа! Але, на жаль, мертвого((
Неймовірно красивий птах, такі кольори, такий дзьобик. Поклала до коробочки, віднесла в парк, у кущі.

Фото не моє

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Ура, ЦУКР на горизонті! 

Польський Сейм схвалив зміни, які дозволять українцям із PESEL UKR отримати спеціальний дозвіл на проживання — карту CUKR.

🔹 Хто зможе подати заяву:
— у вас має бути статус PESEL UKR на 4 червня 2025 року,
— цей статус має бути чинним у день подання,
- і ви повинні мати його безперервно не менше 365 днів.
🔹 Як подати:
Процес буде повністю онлайн через нову платформу MOS 2.0.
Без візитів у уженд, без черг та відбитків пальців
🔹 Що знадобиться:
Фото, зразок підпису та трохи терпіння.
Воєвода за потреби зможе запросити паспорт чи документи, але в більшості випадків все пройде дистанційно.
⚠️ Наразі закон ще на етапі розгляду в Сенаті (29–30 жовтня).
І лише після офіційного оголошення від МВС процедура почне працювати — про це попередять щонайменше за 14 днів до старту.

Нарешті! Якось так я палаю й радію

Отредактировано (2025-10-24 20:54:44)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Це прекрасно, анончик. І казка про лисичок, і цукр. І пендель від кактуса

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

І пендель від кактуса

Пендель від кактуса особливо. Ікея - весь час виводимо поза зону комфорту XD

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

23 жовтня 1985 року двоє братів-підлітків – 15-річний Адам і 13-річний Кшиштоф Зелінські – здійснили надзвичайну втечу з ПНР (польською ПРЛ (Польська Республіка Людова)). Вони росли в селі Жиракув коло міста Дембіце, в багатодітній сім'ї (8 дітей). Сім'я була бідна, але дружна, тому втеча не стала підлітковим бунтом проти батьків. Адам цікавився політикою й не хотів жити в країні за залізною завісою, а Кшиштоф просто хотів пригод.

▼Скрытый текст⬍

Спочатку брати хотіли втекти, заховавшись в літаку, але після того, як добралися до варшавського аеропорту в Окенче, зрозуміли, що проникнути на літак не вдасться. Тоді хлопці доїхали до Свиноуйсця (порт) і спробували пробратися на паром до Швеції. Але там хлопчаків схопив охоронець і посадив на потяг до Дембіце. Втім, затяті брати вискочили з вагону і знову подалися до Свиноуйсця. Там вони проникли на стоянку вантажівок, що чекали завантаження на паром, і закріпилися під дном однієї з них, зачепившись на осі причепа. Кшиштоф згадував, що прикордонник, який перевіряв вантажівки, посвітив ліхтариком просто йому в обличчя. Хлопець донині не знає, чи охоронець справді його не побачив, чи просто пожалів.

Протягом доби брати залишалися під днищем вантажівки, поки паром плив до шведського міста Істад. Там їх затримала поліція. Адам і Кшиштоф дуже боялися, що їх відправлять назад до ПРЛ, але за 3 місяці отримали політичний притулок завдяки підтримці польських імігрантів, які виступали на їхню користь в місцевих медіа.

У 2010 році Кшиштоф Зелінський повернувся до Польщі, а Адам залишився в Швеції. Життя обох братів склалося вдало - вони стали успішними економістами й створили щасливі родини. Про їхню відчайдушну втечу знято фільм "300 mil do nieba" (300 миль до раю), який отримав нагороди на фестивалі у Венеції.

https://kultura.onet.pl/film/wywiady-i- … ne/4dp0bsv

Отак виглядали братики у 1985

Отредактировано (2025-10-26 15:27:36)

Анон

Re: Kurwamoc [Польща][фото][життя][yes comments]

Лисички вперше дивляться в очі Чорній Хтоні.

▼Скрытый текст⬍

У великій порожній кімнаті справді топилась піч, і від цього кімната виглядало дуже затишною. Вечори ще були теплі навіть для людей, а для лисиць — тим більше. Але живе тепло — завжди приємна річ. Підштовхнувши Піввуху, Поцопа сказала:

— Давай візьмемо з собою вогню!

— Як? — спитала подруга, принюхуючись.

— Бачиш, он у кутку лежать колоті дрова? Я візьму одне, підпалю від печі й повільно понесу, щоб дорогою не згасло.

— Давай, а я постережу, — сказала Піввуха й вислизнула за двері.

Поцопа вибрала підходящу деревинку, обережно взяла її за один кінець зубами й підійшла до печі. Привітний вогонь потріскував і танцював у глиняній коробці. Поцопа просунула другий кінець у піч, стежачи, щоб полум’я міцно вчепилося в дерево. І тут її вухо вловило легке шурхотіння й зітхання, а око — ворухнення великої чорної тіні. Згори на печі хтось був.

Серце скочило в живіт і заметалося там. Поцопа повільно підвела погляд і побачила, що з печі звисає гостра морда велетенської чорної лисиці.

Поцопа завмерла, не в змозі зрушитися з місця. По-зимовому пухнаста велетка дивилася на неї насмішкуватими золотими очима, ніби питала: “Ну й чого тебе сюди занесло?”. Поцопа відчула себе беззахисною, як новонароджене лисеня, чия матір пішла на полювання. Золоті очі примружилися, моргнули й зникли, а чорний бік знову став тінню. Тепер здавалося, що на печі нікого нема, але Поцопа вже знала — за нею стежить Вона. Богиня, Старша, Чорна Мати, про яку міські лисиці знали тільки з казок.

Поцопа відсахнулася від печі, не випускаючи з зубів розпалене поліно, рвонула до дверей, штовхнувши Піввуху, і помчала вулицею мов укушена, не чуючи, що кричала їй услід подруга.

Що було потім, Поцопа не пам’ятала. Отямилася вона вже в хаті. Маслокуса й Піввуха лежали поруч, притулившись теплими боками, у печі потріскував вогонь.

— Там… там вона! — прохрипіла Поцопа. Маслокуса перервала:

— Ні-ні-ні! Зараз ти поїси, заспокоїшся, а потім все розкажеш! От я кілька мишок вполювала, і яблучка є достиглі… Їж!

Після того як Поцопа вгамувала голод, подруги дозволили їй розповісти, що вона побачила в “тому самому” домі.

— Що тепер робити? — зітхнула Піввуха.

— А навіщо щось робити? — раптом спитала Маслокуса. — Старша тебе не прогнала, навіть дозволила взяти вогонь. До речі, хоч ти й мчала, як божевільна, вогонь усе одно не згас, бачиш? Значить, вона не проти, щоб ми тут переночували.

Маслокуса підійшла до вікна й голосно сказала:

— Дякуємо за вогонь, Мати-Лисице! Допоможи нам спокійно переночувати в цій хаті! І не гнівайся, якщо ми щось зробимо не так, добре? Ну будь ласка!

І Поцопі здалося, що чорна ніч за вікном пирхнула вуса й мазнула хвостом по склу.

Отредактировано (2025-10-26 15:32:00)